Карта м. Хмільник
Статті користувачів
Microsoft Edison Lab розробляє дисплеї майбутнього.
З кожним роком людство споживає все більше інформації, що змушує розробників шукати нові способи її відображ...
Новинки світу технологій
блог присв'ячено різноманітним новинам нашого техносвіту ...
Цікаві факти про чоловіків
Не дивно, що чоловіки люблять готувати шашлик на вугіллі та читати газету першими. Це пояснюється їх сильним ...
Цікаві факти про жінок
Лише 9% жінок світу вважають себе справді привабливими. 43% жінок вважають, що “виглядають природно”, 24% вважаю...

Власна веб сторінка

шукаю роботу на літо ...
30.07.14  |  Детальніше...
Сімя без дітей зніме на довгий термін квартиру...
29.07.14  |  Детальніше...
Продам невеличкий будиночок. м.Хмільник вул. Кутузова. Хоз. споруди, земельна ділянка 10...
25.07.14  |  Детальніше...
Шукаємо торгового представника на курорті Хмільник . Декілька видів карпатського...
23.07.14  |  Детальніше...

Історія Хмільника

      Тяжко в теперішній час сказати про походження міста Хмільник. Це місто – одне з найстаріших населених пунктів Подільського краю. Протягом віків він відігравав значну роль в історії Поділля. Не раз ця земля проливалася кров’ю наших предків, які героїчно боролися з татарськими, турецькими, литовськими, польськими загарбниками. Територія міста заселена була ще в давнину. Одна з легенд розповідає, що ще з незапам’ятних часів на острові, де розташоване місто, жили мужні хоробрі люди. Вони, мабуть, відносяться до найдавніших наших предків – племен уличів, які згодом були підкорені загарбниками.

      По народним переказам, на острів, де тепер розташоване місто, татарські орди робили набіги, але мешканці ховались від них на острові покритому густими заростями лози і калини, поверх яких густо вився хміль. Цей острів і називався Хмільником (від слова хміль).

     З середини X століття історія населення Хмільника невіддільна від Історії Київської Русі. З кінця XII століття Хмільник входив до складу Галицько-Волинського князівства. Більше ста років ці землі перебували під владою галицько-волинських князів. А коли почалося монголо-татарське нашестя, воно не обминуло Хмільника. Прочитавши історичні твори відомих російських і українських істориків – Карамазіна, Бантиш-Каменського, Соловйова, Ключевського, Костомарова – дізнаємось про одне і теж: у 1363р. військо під проводом Ольгерда розгромила на Поділлі, на річці Синя Вода, трьох татарських ханів – Котлогуба, Качибея і Дмитрія. Але ні на Поділлі, ні на всій Україні нема річки Синя Вода....

     Та є річка Синюха в Кіровоградській області, яку і вважали Синьою Водою і відповідно теперішню Кіровоградщину – місцем битви Ольгерда з татарами.

        Наш славетний український історик і перший президент України М.Грушевський у ранніх своїх працях схилявся до думки, що річка Синюха є та сама Синя Вода. Та у пізнішій своїй багатотомній праці „Історія України – Руси” змінив думку: ”На московській карті ХVIст. вона дійсно зветься Синьою водою. Але є ще інша Синя Вода, теперішня Снивода на пограниччі Київщини, Волині і Поділля, „при шляху татарськім”.

      Літописець литовський і жмудський, який залишив нам опис цієї битви, вказує однозначно: саме на Поділлі сталася велика перемога.

     Знаменита Синя Вода знаходиться на Поділлі – це невеличка річка довжиною 58 км – Снивода. Враховуючи таку звукову близькість слів – Снивода і Синя Вода, - зможемо зрозуміти помилку першого літописця. Нема нічого дивного в тому, що про неї великі російські історики Карамазін, Соловйов, Крючевський могли не знати. Тим більше, що їм була відома значно більша річка Синюха з подібною назвою. Втім, можна припустити і те, що протягом часу назва річки могла дещо змінитися.

     Літописець зазначає, що всю землю від Києва, аж до Очакова і до устя Дону, от татар вольно учинили і відтіснили „аж до Волги, а других – у Кафу і Крим загнали”. Літописець уточнює, що, розбивши на Синіх Водах татар, Ольгерд заволодів Хмільником. Якщо Ольгерд переміг татар на Сниводі, поряд з Хмільником, то все зрозуміло. Якщо ж татари були розбиті на Синюсі, то це від Хмільника кількасот кілометрів. Хмільник розташований за шість кілометрів від Чорного шляху, який служив воротами для татар на Поділлі. Логіка воєнних дій вимагає врахувати такий чинник і схиляє до думки, що битва відбулася все ж таки на Поділлі, на березі Сниводи.

     М.Грушевський в ілюстрованій історії України наголошує, що значні населені пункти міського типу на Поділлі звичайно були, але кріпостей татари не дозволяли ставити, аби людність не мала ніякої опори для повстання. „Литовські княжата, щоб оборонити Поділля від можливих татарських набігів, збудували фортеці в інших містах Вінниччини: Хмільник, Брацлав і між ними саме Вінниця”. Отже, заснування міста приблизно відноситься до першої половини XIV століття.

     Володіння Хмільника відкривало з одного боку шлях вниз по річці Південний Буг на Янів, Мізяків, Проскурів, Стрижавку, Вінницю, Вороновиці, Немирів до самого Брацлава і Ладижина, а з другого на Летичів, Синяву, Меджибіч і далі в глиб Поділля. Через це життя в Хмільнику завжди було напруженим, повним тривог і тяжких випробувань.

    Литовські, а згодом польські завойовники надавали Хмільнику важливого оборонного значення. В 1434р. в місті була збудована сильна фортеця з укріпленим замком, навколо якого поселялися люди, будувалися будинки.

Одна із башт фортеці, що залишилась до нашу часу

 

 

Боротьба за родючі землі і за володіння містом між литовцями і поляками з кожним роком загострювалась і привела до того, що литовський князь Федір Коріатович Несвицький дав присягу на вірність польському королю в 1434 році, за що остався правителем міста до кінця свого життя. Хмільник ввійшов до Подільського воєводства, як староство. Польський король Казимир III в 1448 році надає Хмільнику право міського самоврядування, так зване магдебурзьке право, за яким дозволялось запроваджувати ремісничі цехи, які монополізували виробництво. Магдебурзьке право давало можливість місцевим багатіям експлуатувати міську бідноту, а державі збирати великі грошові податки з торгівлі і ремесла. Хмільник перетворюється із земського в міщанське місто, втративши риси древньо-руського міського влаштування.

Символ Магдебурзького права

 

В 1500 році Хмільник спалили і пограбували кримські татари. Це змушувало поляків ще більше укріплювати місто для захисту. В 1512 році в Хмільнику поселився перший малоросійський гетьман Предіслав Лянцкоронський. Автор першої наукової історії козаччини Грабняка визбирав ймення козацьких провідників, записаних ним в гетьмани: ”в року 1506 - был первым гетьманом Предслав Лянцкоронский”.

Хмільницькому старості відводиться не аби яке місце в історії українського козацтва. Автор „Історії української козаччини” М.Грушевський пише, що в 1516 році старостою Хмільницьким був Предіслав Лянцкоронський, який зібрав охочих людей і пішов походом проти татар під Білгород. Цей похід ніби став початком формування української козаччини. Польський невідомий хроніст (1534-1644рр.) писав, що похід Лянцкоронського під Білгород вважався історичним початком козаччини.

Про нашого Хмільницького старосту згадується в Аркаса: „Козацьких ватаг розмножилося чимало і звалися вони на ім’я того князя, у котрого жили. Ці ж князі, на зразок гетьманів польських - коронного та литовського – почали звати себе гетьманами козацькими. Таким гетьманом був і Предіслав Лянцкоронський, староста Хмільницький, свояк короля польського Олександра I. Він здобув слави своїми походами на татар у 1512р. У 1516 році він із своїми козаками напав на турецький город Білгород(Акерман), набрав багато коней, узяв велику здобич, а звідтіль пішов на Очаків, і там тяжко побив турків і татар. У 1528р. Лянцкоронський знову напав на Очаків.

 

Предіслав Лянцкоронський

Андріан Кащенко також у своїй праці згадує про вищезгадану особу, пишучи: „з таких гетьманів-старост найбільше уславився Лянцкоронський – староста Хмільницький, що водив козаків на татарські землі у 1512 та 1516 роках, причому поруйнував Білгород та Очаків.

В період феодалізму Хмільник був малолюдним містом. Про це свідчить історик Симашкевич: „Город-Хмельник не имел ни одной спокойной минуты, здесь постоянно двигались татарские орды, как через ворота и в Подолля и из Подолии, оставляя за собой одно разрушения. Этим, между прочим, объясняется даже теперешняя сравнительная немноголюдность города Хмельника, между тем как, занимая выгодное географическое положение, он должен был спорить в этом отношении с Камянцем и другими более многолюдными городами Подолии». Але в процесі розвитку товарного господарства промислове населення зростало. Військові справи сприяли розвитку ремесла. З’являються шевські, кравецькі, гончарні майстерні. Будується перша церква в 1516 р. Населення сповідає православну віру. Збільшується кількість будівель навколо укріплень.

Магдебурзьке право для Хмільника було підтверджене в 1518 р. Королем Сигізмундом I. По його волі і наказу в 1534 р. великий коронний гетьман Ян Тарновський оточив місто канавою із баштами з чотирьох боків і укріпив замок. В цей період був проритий канал, який ставить місто в острівне положення і поліпшує його обороноздатність. Так місто поступово зазнає змін, набуває форм і ознак самоврядування. В 1570 р. в Хмільнику вже нараховувалось 320 будівельників, з них 36 було при замку, 14- шляхетськими.

Однак, через неповний відрив міського населення від землеробства, економіка міста зберігала аграрний характер.

Так як Хмільник стояв на „Чорному шляху”, по якому рухались грабіжницькі орди кримських татар, то він часто зазнавав спустошливих нападів і ставав їх жертвою. Під керівництвом синів кримського хана Мінгли-Гірея Хмільник спустошувався в 1524, 1534, 1584, 1613 роках.

Хмільницьке староство зазнавало великих татарських набігів, тому колонізація селянства відбувалась, в порівнянні з іншими містами, інтенсивніше.

Поселення по річці Південний Буг зобов’язані своїм походженням колонізаціям, які йшли з Хмільника. Після нападу ворога частина населення гинула, а частина колонізувалась по річці в глибину Поділля. Через це Хмільник, порівняно, невелике місто.

У 1564 році в районі Хмільника була велика посуха, в результаті чого врожаю зібрали дуже мало. Але низький результат збору врожаю – це ще факт поганого обробітку землі. Одночасно із зерновим фільварковим господарством розвивається в державних володіннях і тваринництво. Значні прибутки староство мало від млинів. У хмільницькому старостві було добре розвинуте бджільництво і рибне господарство.

Економічне життя Хмільника ґрунтувалося головним чином на дрібному кустарному ремеслі і торгівлі. Це тісно пов’язано з його історією, тому що Хмільник завжди був військовим центром, де виробляли одяг, взуття та інше. Проходить процес відокремлення ремесла від сільського господарства. Якщо раніше населення міста зобов’язували по кілька днів на рік працювати на міського старосту, то згодом положення змінилось. Хмільницьких міщан зобов’язували жати, косити, орати на полях у старости. Більша частина прибутків від винокуріння надходило в держану казну. В зв’язку з таким становищем населення міста змушене було писати скаргу королю про те, що староста Струсь порушує їх права: відбирає землю, позбавляє права вільної торгівлі, заставляє відбувати панщину більше встановлених днів.

Після Люблінської унії 1569р. зростає також релігійно-національний гніт місцевого населення, поширюється наступ католицизму. У 1603 році у Хмільнику був побудований костьол, який стоїть і діє в наш час.

Релігійний та феодальний гніт довів український народ до повного безправного становища. Разом з цим зростає і гніт народу, який вилився у грізне козацьке-селянське повстання 1594-1596рр. В Хмільнику формувалися перші загони повстанців.

В 1578 р. в Хмільнику було 6 ремеслеників. В цей час через Хмільник проходив великий торговельний шлях. По ньому везли різні товари, мандрували. З записів у щоденниках ми дізнаємося, що Хмільник – невелике місто, де в той час квартирував гетьман Жолкевський з невеликим загоном жовнірів у Хмільницькому замку. Не дивлячись на те, що по містах стояли жовніри, настрій феодалів Речі Посполитої був подавлений. У 1606 р. староста М.Струсь повідомляв з Хмільника, що новин хороших мало, а більше сліз. Почувається загроза з боку Туреччини, татар, селян. Про подальші події в Хмільнику та Хмільницькому районі ми дізнаємося з Хмільницького літопису. Цей літопис був знайдений у селі Голодьки (в церкві). З Хмільницького літопису ми дізнаємося, що в 1641 році врожай був великий, але польські жовніри, що стояли в цей час в Хмільнику пограбували населення. Своїми утисками Польща довела народ до того, що Україна нагадувала пороховий льох, потрібна була тільки іскра – і він зірветься. Та іскрою стали заклики Б.Хмельницького, який очолив визвольну боротьбу українського народу в 1643 – 1654рр.

З метою об’єднання повстанських загонів на Брацлавщині, куди входив Хмільник, та організації їх для спільної боротьби, Б.Хмельницький направив до Хмільника одного з своїх соратників – полковника Максима Кривоноса. Він писав у своїх грамотах і закликах: „Вставайте всі як один і збудуємо собі свободи тепер або ніколи!” Селяни розправляли сили і йшли на заклик свого гетьмана, били польських панів і підпанків, знищували документи на землю, боргові книги...

Не раз бував із своїм загоном М.Кривоніс у Хмільницькому замку. В 1648 році козацькі війська після взяття Меджибожа рушили до Хмільника. Тут битва не відбулася, тому що польські полки відступили. 15 червня 1649р. Б.Хмельницький перебував у Хмільнику. Після виходу козацьких військ з Хмільника туди знову вступили поляки. Після Переяславської Ради в 1654р. Хмільник залишився у володіннях Польщі.

В 1672 році на землі Хмільницького староства вступили турецькі загони, які розмістилися там і простояли 27 років. Турки укріпили замок, обладнали мечеть і з’єднали їх підземними ходами(підземні ходи існують і сьогодні, але не досліджені).

Вхід у підземні ходи

27 років турки грабували населення, карали непокірних, садили на кіл, здирали гаками шкіру, смажили в казанах. Місто обезлюдніло, ремесло, торгівля, господарство занепали. В 1699 році Хмільник відійшов до Польщі і знову став центром староства. Протягом XVII – XVIII ст. національно-визвольна війна не припинялась. Основною силою було селянство. Активну участь в них брали козаки, міщани та інші верстви населення. Цей рух народних мас увійшов в історію під назвою гайдамаччина. Перше повстання гайдамаків вибухнуло в 1734 р. на Брацлавщині. Ватажком хмільницьких гайдамаків в 1739 році був Іван Хлобудський.

В 1774 р. польський король подарував хмільницьке староство своєму племінникові Й.Понятковському. В 1793 р. Хмільницьке староство перейшло до Росії. У 1795 р. Катерина II подарувала Хмільницьке староство з населенням 1070 чоловік графові Безбородько. В 1796 році при складанні штатів Подільської губернії Хмільник значиться повітовим містом Подільської губернії, для якого був затверджений герб з зображенням срібної башти на голубому фоні, а у верхній частині герба двоглавий орел Брацлавського намісництва на червоному фоні.

З 1800 року до половини XIXст. Хмільницький маєток був у володіннях графа Кушельова-Безбородька. 1804 року Хмільник переведений в розряд заштатних міст. Хмільницьке староство було в цей час типовим аграрним районом з слаборозвинутими капіталістичними відносинами.

 

 

князь А.А. Безбородько

Хмільничани брали участь у важливій історичній події, що відбувалася в країні у I-ій половині XIX століття – у Вітчизняній війні. У 1812 році в Хмільнику стояв кінний полк Полтавського ополчення, яке рухалось до західних кордонів по розпорядженню Кутузова. Населення міста зобов’язане було постачати ополченців продовольством.

 

Хмільник на малюнку Орди Наполеона

Для впорядкування міського господарства, справ громадських і судових осіб в заштатному місті Хмільнику 1838 р. запроваджується міська ратуша, сирітський суд, квартирна комісія і міський староста.

У 1838 році в Хмільнику проживало 7794 осіб, в тому числі чоловіків 3968, жінок 3826. Такий ріст населення говорить також про його економічне зростання. Місто в цей час тісно зв’язано з сільським господарством, проте велика частина населення була зайнята і торгівлею. Місту належало 3,036 десятин 17,28 сотих сажанів землі. Будувалися лавки, житлові будинки, шинки.

В 1815 році в Хмільнику була велика повінь, вода знесла дерев’яні мости і затопила багато будинків. В 1849 році число дворів досягло 830, лавок 80, церков 5. Після скасування кріпосного права населення міста почало різко зростати за рахунок переселенців з Росії.

Хмільник був заболоченим, не спланованим і погано влаштованим містом. З метою благоустрою 30 вересня 1899р. збори Хмільницьких міських уповноважених приймають рішення про новий проектний план заштатного міста Хмільника, який був надісланий на розгляд генерал-губернатору лише в квітні 1902 року. Благоустрій міста проходив частково.

В 1861 році в Хмільнику вступила в дію Різдв’яно-Богородська церква. При ній було відкрите училище, де навчалось 30 хлопчиків. В 1861 році міську ратушу перейменовано в міську думу.

У 1864 році багатий Хмільницький маєток і вся власність, що йому належала, була продана графом Кушельовим-Безбородьком банкіру єврею Гінсбергу під прізвищем полковника Кітгера на 25 років. Після закінчення договору маєток передано племінниці графа Кушельова – Катерині, яка вийшла заміж за генерал-губернатора Н.В.Левашова. Від генерала Н.В.Левашова маєток перейшов до його брата В.В.Левашова, а в 1898 році до його вдови Ольги.

Портрет - Володимир Васильович граф Лєвашов

В 1878 році було засновано ткацьку фабрику Гера О. На ній працювало в той час 186 робітників. Вартість продукцій виробленої фабрикою за рік становила 180крб. В кінці XIXст. Почали випускати продукцію миловарного, пивоварного, черепичного, винокурного і двох цегельних заводів. Із ремесла було розвинуте і виділялось виробництво взуття. Хмільницькі шевці постачали свої вироби не тільки на місцевий ринок, а і для всієї околиці. В цьому виробництві було зайнято 700 людей. Були також кравецькі та інші цехи. Всього ремісників нараховувалось біля 900 чоловік. У місті в цей час було 1000 будинків. А кількість населення у 1885 році зближується до 12228 чол.

Наш край не тільки цікавий на історію, але й на відомих людей. Після заслання в 1857 році 58-річний декабрист Бистрицький жив у князя С.Трубецького в домі киянина Крижанівського. Рідних у Бистрицького не було... Від Трубецького, як повідомили поліцейські чини, Бистрицький отримував утримування. Його становище було дуже тяжке. Він пише в різні інстанції, просить про призначення допомоги, тому що йому ніде і нінащо жити. Царська „щедрість” не поспішає на допомогу.

В пошуках будь-якої справи А.Бистрицький переїжджає в с.Махнівку Бердичівського повіту. В цей час він одружився з Ізабеллою Полянською, сестрою київського чиновника. 1859р. Бистрицький з дружиною поселяється в Хмільнику Літинського повіту Подільської губернії. Жили вони в найманому будинку. В 1860 році в них народилась донька, яка захворіла і померла. Бистрицькі вели тихе, скромне життя. З середини 60-х років Бистрицькому була встановлена допомога, але дуже мізерна. Її вистачало лише, щоб не померти з голоду. І якби не допомога товаришів по Сибіру, пожертвувань приватних осіб, довелось би дуже важко. Так, за декілька днів до смерті декабрист І.І.Пущін пише своїй дружині Наталії Дмитрівні і просить послати її трохи грошей декабристу А.Бистрицькому, який живе в бідності в Хмільнику Подільської губернії.

Прожив в нашому місті Бистрицький 13 років. Чим займався ніде не згадується. Лиш відомо, що хоч негласний нагляд був знятий з нього у 1859р., поліцейські до самої його смерті не спускали з нього очей. Пройшовши через 30-річну каторгу, через неймовірні труднощі, убогство Андрій Андрійович Бистрицький помер у Хмільнику 15 грудня 1872р.

В Хмільнику жив в засланні генерал-лейтенант російської царської армії. В січні 1905р. після тяжких боїв, незважаючи на рішення наради оборони про продовження боротьби, комендант Порт-Артура генерал Стесель по зрадницькому здав її японцям. А чи зрадив, якщо Стесель врятував життя 35тис. солдатів, здавши у полон. Верховний військовий суд 7 лютого 1908 року присудив до розстрілу Стеселя, але смертну кару замінили на заслання. Родичі, знайомі почали „оббивати пороги” аби тільки Стеселя не було заслано до Сибіру. Отже Стеселя направили у Подільську губернію, де проживав колишній спів- службовець Стеселя Ксідо. Стеселю було заборонено проживати в межах міста – лише за його стінами. Тоді Стесель оселився у будинку садівника (нині будинок самоуправління) у селі Мазурівка(нині вул. Таращанського у м. Хмільнику). Там він проживав з 1908 року. По різному до нього ставились люди, як згадували очевидці. Одні вважали героєм, інші плювали в слід.

(1848—1915) — російський генерал-лейтенант, командуючий обороною Порт-Артура.

Згадуючи про історичних діячів Хмільниччини неможливо не сказати про відому письменницю, педагога, етнографа другої половини XIXст. – Пелагею Яківну Литвинову-Бартош. Вона належить до категорії прогресивних українських жінок і до тих, хто однією з перших одержала освіту. В той час у Києві діяло жіноче товариство, до якого входили передові жінки: Л.П.Косач, О.І.Кістяківська та інші. Активним членом цього товариства була Литвинова-Бартош. 30 січня 1884 року вона прочитала доповідь, у якій закликала визволити жінок з домашньої неволі, дати їм освіту і виховання нарівні з чоловіками. Народилась Пелагея Яківна 1 жовтня 1833 року в Теребень Глухівського повіту Чернігівської губернії. З трьох років чорнява Полінька вже пам’ятає себе у Хмільнику. Коли народилася II сестра Марічка, мама всю увагу віддавала немовляті, а вона з татусем, який поводився з донькою як з дорослою, гуляла біля старовинного замку, що стояв над містом. Згори було видно усе місто, людний базар, пишний костьол, садки... Татусь захоплююче розповідав про птахів, павуків, комах, а дівчина не спускала з них очей. На четвертому році Полю почали навчати грамоти, але їй понад усе подобалося слухати казки. Охоче співала і народні пісні. Любила гру на цимбалах, та найбільше її полонили українські думи, виконувані мандрівними кобзарями. Такий перший карб лишила подільська земля у чутливій дитячій душі. І потім, коли родина Бартошів повернулася до Чернігівської губернії, мала, мов зачарована, слухала, як голосисті парубки та дівчата, ніби продовжуючи подільську мелодію, співали то веселих, то сумних, як саме життя пісень.

Здібна до наук Пелагея Бартош згодом навчалась у Єлизаветинському московському інституті. Батько Яків Якович, за словами Пелагеї Яківни, був людиною чесною, часто заступався за бідних. Він привчав своїх дочок робити все самостійно, глузував з панянок, які не вміли самі гаразд одягнутися без допомоги кріпачок. Її батько кохався в літературі. Знав напам’ять „Енеїду” І.П.Котляревського. Брав участь у виставах „Наталки Полтавки”, „Москаля-чарівника”.

Мати, Єлизавета Федорівна родом з Туманських. Дід В.Туманський – письменник, історик, член-кориспондент Російської Академії Наук. Усе відігравало неабияку роль у формуванні прогресивного світогляду ПелагеїБартош. Після смерті батька Пелагея оселилась у с. Некрасовому на Глухівщині. Невдовзі вийшла заміж, але розлучилась. Пелагея написала багато робіт по етнографії, фольклору, історії. Відомі її роботи: „Південно руський орнамент”, „Весільні обряди та звичаї села Землянки”, „Чумацькі дороги”, „Оповідання для дітей” та інші.

Але вернімось до історії Хмільника у період капіталізму. Дрібні власники розорялися, бідніли, а великі навпаки. Збільшувалась кількість робітників – пролетаріатів. В Хмільнику діяло 2 пивоварних заводи, ткацька і тютюнова фабрики, водяний млин. У місті було міністерське – 2-х класне приходське училище, 3 церковно-приходських школи, поштово-телеграфна контора, аптека, 8 заїзних дворів. За рік відбувалося 12 ярмарків. У 1905 році в Хмільнику проживало 16460 чоловік.

Нагрудний знак гласного Хмільницької міської думи

Відтиски печатей Хмільницької міської ратуші та міської думи

Наближалися революційні події 1905 року. Поштовхом до розвитку революції були події 9 січня 1905 року, коли робітники пішли до зимового палацу, щоб подати цареві петицію. Страйки перекинулись до інших міст. Дійшли вони і до Хмільника. У 1905 році на ткацькій фабриці Гера відбулися страйки робітників. Страйкарі вимагали підвищення заробітної плати, скорочення робочого дня. Цей виступ був придушений жандармами, які були викликані з Летичева. 1 травня 1905 року у Хмільнику для придушення селянських заворушень з Меджибожа був переправлений ескадрон драгун Охтирського полку.

Вид Хмільника, 1905 р. До будівництва палацу Ксідо

 

Церковно-приходська школа, 1909 р.

Статний красень, російський дворянин Костянтин Ксідо прибув в кінці 19 століття в чині офіцера у Хмільник на службу в батальйон Казанського піхотного полку, який придушував Кармелюкові постання подільських селян. Поміж військових справ Ксідо не оминав світських балів, на яких запаморочив не одну юну голову у модному капелюшку. Нічого не бракувало видному кавалеру, крім одного - він не був із заможних. І так Ксідо, можливо, й залишився б на військовому жалуванні, якби не 'продав' свою красу. Відкинувши популярність серед перших красунь, Ксідо, за порадою Буніна, який служив у цьому ж полку по сусідству в Летичеві, зробив пропозицію немолодій графині Лєвашовій. Місцевий краєзнавець Микола Іващук описує її як 'страшно негарну', а на додачу Катерина Лєвашова була глухоніма. Цю прогалину графиня заповнила щедрим посагом - 28 навколишніх сіл, не рахуючи власності в самому Хмільнику. За капітал й графський титул офіцер відплатив непохитністю шлюбу, а на отримані гроші збудував родинний палац Ксідо в 1911-1915 роках, автором та архітектором якого був Іван Олександрович Фоміна.

Іван Олександрович Фоміна – автор палацу Ксідо

З боку річки замок обкладений кам'яною плиткою, щоб нагадував фортецю, а з іншого зроблений під стиль панського маєтку з білими колонами й балконами. Який був кінцевий задум - невідомо. Ксідо не особливо переймався будівництвом, бо хмільницька резиденція більше була дачею. Граф жив переважно в Петербурзі, а після революції емігрував на захід. У 1943 році граф Ксідо знову з'явився в Хмільнику. Нібито з Чехії, куди одразу повернувся, лише поблукав своїм замком і зустрівся зі своїм колишнім лакеєм. Ксідо тоді вже було під 70.

Історичні відомості про історію палацу та замку на місці якого побудований палац зберігаються в краєзнавчому музеї Хмільника, який Микола Іващук на громадських засадах облаштував в уцілілій вежі кам'яної фортеці.

Авторські ескізи хмільницького палацу – річкового фасаду

 

План с описанием предназначения каждого помещения

 

Фасад палацу Ксідо

 

Сторожова вежа і кам’яний міст через р. Південний Буг, до 1941 р.

 

Палац місцевого поміщика К.І. Ксідо. Побудований в 1915 році по проекту акад. І.Фоміна. Вид до 1941.

 

Палац К.І. Ксідо. Південний Фасад

Вже в січні 1918 року в приміщенні Народного будинку була офіційно проголошена Радянська влада. Наприкінці 1918 року до міста вдерлися австро-німецькі війська, потім владу захоплювала і Петлюрівська Директорія. У 1919-1920рр. Хмільник переходив з рук в руки. Лише в середині листопада 1920 року частини Котовського остаточно визволили місто.

 

 

м. Хмільник, 1920 р.

Громадянська війна призвела до розорення і спустошення до того бідної місцевої промисловості. Не можливо обійти страшні роки 1929-1933рр., коли в селах Хмільницького району проходила колективізація, перекручення законів, протести проти влади. В 1932 році держава збирала хліб, вирощений не тільки на ланах колгоспів і радгоспів, але й на землі одноосібників та присадибних ділянках колгоспів. Під цинічним лозунгом „вилучення хлібних надлишків” екзекуційні бригади трусили садибу за садибою, чинили в кожному селі Хмільницького району безсудну розправу: розкуркулювали, кидали до в’язниці, виганяли з хати, били, штрафували. Десятки сільрад, колгоспів, які не здали хліб було занесено на „чорну дошку”, тобто люди не мали змогу купити ані одягу, ані взуття, ані будь-якого краму, навіть солі та сірників. Планів хлібоздачі дотримувалися навіть тоді, коли з’явилися перші повідомлення про опухання від голоду. На сільських вулицях падали виснажені люди, в с. Петриківцях Хмільницького району в період голодомору померло людей більше, ніж тепер проживає.


            Репресивна політика сталінського режиму не обійшла і мій край. По м. Хмільнику і Хмільницькому району було репресовано 591 чол. А скільки ще невідомо?

           Велику популярність Хмільнику принесла цілюща вода відкрита в 1934р. В 1938р. уряд України район Хмільника оголосив курортною зоною. Перша здравниця була відкрита 22.09.1944 р. (зараз це Обласна Фізіотерапевтична лікарня).

 

 

насосна станція мінеральної води, 1936р.

 

 

М.О. Бабаджан – науковий співробітник інституту курортології, який визначив властивості мінеральних вод Хмільника

 

 

 

Науково-дослідна станція Одеського науково-дослідного інституту курортології на якій було

встановлено терапевтичні якості Хмільницьких мінеральних вод. 1936-1938 рр.

 

            Розвиток Хмільника перервала Велика Вітчизняна війна. 13 липня 1941 року німецькі війська окупували місто, встановили терористичний режим. Загнано в німецьке рабство 750 людей. Всього розстріляно, замучено і знищено в Хмільнику 11750 людей. В грудні 1941 року в Хмільнику була створена підпільна організація для боротьби проти фашистських окупантів. Керували організацією О.Я.Воржев, П.І.Яковлєв, П.Я.Цицуров. Велику допомогу підпільники надавали партизанам в забезпеченні зброєю та продовольством, знищували німецькі комунікації, розповсюджували листівки, закликаючи жителів на боротьбу з поневолювачами.

             Особливо по звірячому були розстріляні Хмільничани 9 січня 1942 року. В цей день було розстріляно 6800 чоловік. В 40 градусний мороз „німці зібрали багато людей і погнали в ліс, де була викопана яма з німецькою акуратністю чиста, стінки рівнесенькі. Біля ями стояв німець з автоматом, а людям, які були оточені з усіх боків гітлерівцями, був даний наказ роздягатися і по черзі сходити в яму. Першими за наказом німців сходили діти, яких перед очами матерів безжалісно розстрілювали. Деякі матері, обнявши своїх діток, кидались у яму. Кулеметна черга німця не розлучала матері з дитиною...”

      Серед цих месників була і зв’язкова підпілля Дар’я Федотівна Пугач (Римарц%

Каталог В карте

Цікаві новини
Розповідь старої вчительки
В с.Мар’янівці в північно-західній частині села був колишній панський ставок, біля якого була збудована греб...
ут пам'ять та історія злилися воєдино
Нещодавно на полицях бібліотек району з'явилась книга нашого земляка-краєзнавця, вчителя історії Великоостр...
Танковий прорив
Після визволення Києва запеклі бої з фашистами продовжувалися на Правобережній Україні. Моїм ровесникам осо...
Є добрий господар на нашій ниві
В ці святкові дні знову линуть слова привітання та подяки мудрій, добрій людині – підприємцю Олександру Мар...
Свято людей, які творять добро
- Ваше професійне свято – це свято людей, які щодня за велінням совісті та за покликом душі творять добро, вия...
Власний будинок і добробут - важливі складові щасливого життя сім'ї
зазначив голова Хмільницької райдержадміністрації Олег Томашук на щотижневій апаратній нараді. ...
Модернізація екстреної медичної допомоги - запорука вчасної та якісної допомоги людям
Детальніше про практичну реалізацію модернізації служби екстреної медичної допомоги у Хмільницькому район...
З любов'ю до рідного краю
В Уланівській сільській бібліотеці відбулася зустріч любителів поезії з автором віршів Світланою Едуардівн...
Дякуємо за турботу і благодійну допомогу
Чи часто ми задумуємося над тим, що таке доброта? І дуже приємно, що в наш нелегкий час живуть такі люди, які го...
Хмільницький театр: сторінки минулого
Історія розвитку Хмільницького театру випала не на найкращі часи ХХ століття. Це був 1935 рік. Ініціатором та о...
"Шевченко вічний у думах народних"
Світова спільнота сприймає Т.Шевченка як поборника правди і справедливості. Його творчість близька й зрозум...
Історія рідного краю в особистостях
Перебуваючи на Хмільниччині, ви познайомитеся ще з одним непересічним багатством цієї щедрої землі – її від...
Географічне положення Хмільницького району
Хмільницький район розташований на Волино-Подільському плато, займає північний захід Вінницької області, ме...
Звернення депутатів обласної Ради з нагоди двомісячника благоустрою
Шановні жителі Вінниччини! Природне бажання кожної людини дихати чистим повітрям, пити джерельну воду, бо ко...
Ринок молока вимагає взаємопартнерських відносин
Заготівля молока з господарств населення є одним з головних питань, яке постійно знаходиться на контролі в р...
До Дня Конституції буде газифіковано останнє з 80 сіл району
Минулого вівторка голова райдержадміністрації Олег Томашук провів нараду, на якій йшлося про завершення бу...
Традиційний турнір на честь воїнів-інтернаціоналістів
Четвертий рік поспіль у Хмільнику проводиться відкритий турнір з волейболу, присвячений черговій річниці з ...
ВІЧНИЙ БІЛЬ АФГАНІСТАНУ
15 лютого - День вшанування учасників бойових дій на території інших держав. В бібліотеці с.Пагурець до цієї зн...
Уланівчани підбивають підсумки
Починаючи з середини грудня минулого року, Уланівська територіальна громада спочатку на своєму сільському с...
Визначено конкретні шляхи розвитку
Протягом трьох днів голова райдержадміністрації Олег Томашук, голова районної ради Василь Чмелюк спільно з...
Звізда ясна світ осіяла…
Минають роки, десятиліття, століття, а Різдво Христове залишається найрадіснішим святом людей. Різдво – день...
Інтернет в бібліотеках нашого району
Завдяки гранту від програми «Бібліоміст» на території нашого району бібліотеки сіл Вишенька, Лозна, Соколов...
Цьогорічний врожай теж нівроку
Збір ранніх зернових в господарствах району практично завершено. Незважаючи на складні погодні умови, цього...
«Перша соціальна ініціатива від ГО «Наш дім – Вінниччина» вже працює»
Лідер ГО«Наш Дім – Вінниччина» Ігор Зубко особисто контролює участь громадської організації в облаштуванні...
Як уберегтися від удару блискавки
5 червня 2011 року об 11.55 на пункт зв’язку самостійної державної пожежної частини №9 м.Хмільника надійшло повід...
Хоч сьогодні готові вийти в поле
Мине декілька днів і працівники агропромислового комплексу району складатимуть свій голо-вний іспит – розп...
Обговорено результати моніторингу з оптимізації шкіл…
Минулого тижня у бібліотеці для дорослих районного Будинку культури відбулося засідання круглого столу, про...
«ХОРОШИЙ ГОСПОДАР НЕ ЛАМАЄ СТАРУ ХАТУ , ПОКИ НЕ ЗБУДУЄ НОВУ»
На зустрічі з виборцями у Хмільницькому районі заслужений лікар України, народний депутат України ЮРІЙ ГАЙД...
Повернення в рідні пенати
У рамках підготовки до 150-річного ювілею Пагурецької школи 8 червня відбулася зустріч учнів, що відпочивають ...
100 тисяч - на харчування хворих
Чудову ініціативу днями проявив колектив АПНВП «Візит» с.Томашпіль, де директором Петро Юрчишин. Довідавшис...
Цитата
Чутки — чорний хід для правди і парадний для брехні. Бальтасар ҐРАСІАН

вгору